04 січня 2017

Не дитячі можливості дітей

У велетенському потенціалі дітей ніхто не сумнівається, але як його розкрити? Зазвичай дітям дають лише банальні іграшки, наприклад з пластику, які практично нічого спільного не мають з набуттям корисних навичок та вмінь, що можуть знадобитись в реальному дорослому  житті. Та і самі діти не завжди розуміють навіщо їм ті речі, адже не спостерігають аналогічних у своїх батьків, тому дуже швидко просто втрачають до них інтерес. І як тут розвиватись? Ну побавились, набридла іграшка, наступна, і так без кінця…поки дім не потопає в пластмасі. Хоча іграшки безумовно мають бути, але в розумних межах.
  І якщо ще в зовсім юному віці на це можна знайти якесь виправдання (грою з ляльками дитина відпрацьовує якісь моделі поведінки, дякуючи конструктору усвідомлює багатоваріантність вирішень та розвиває просторове бачення, то з віком ( десь від 4-х років) ігри мають ставати все складнішими, адже не цікаво топтатись на місці. Це постійно мусить бути ребус для вирішення, який змушує активно працювати мозок дитини шукаючи вирішення. Але до чого я це все веду?!
  Ми зі Світланою ще з дитинства ну дуже любили освоювати нові сфери діяльності, кожного разу підходячи до справи з особливою серйозністю та пристрастю, чого б це не стосувалось: чи то створення красивих речей, чи то кулінарії, чи виготовлення лялькових будиночків, чи електроніки (хоч насправді ще довго довелось би перелічувати всі сфери діяльності). 
  Наш тато – науковець-підприємець, свого роду гуру електроніки з багатьма винаходами, запатентованими власними пристроями, тому ця сфера нас просто не могла не зацікавити. Почалось все звичайно ж з доволі деструктивної діяльності  - розбирання годинників-будильників (які на початку 90-х були ще доволі масивними) до найменших деталей, болтиків та шурупчиків, досліджуючи як вони працюють. Ну і, звичайно ж, назад ми вже не були в змозі зібрати їх, адже всі деталі змішувались в одну купу.
  Потім нам захотілось щось зробити самим і так нам виділили батарейки, моторчик, кабельочки, лампочки, вимикач, пояснили як це все між собою з’єднувати, навчили паяти і дві маленькі сестрички-близнючечки в віці 6-и років створили свою першу лялькову кімнатку в якій вмикалось і вимикалось світло. Перемога! Це була несамовита гордість і найкраща мотивація рухатись далі. Все зовсім не здавалось складним, коли ти вникав в суть справи. В голові лише з’являлись нові ідеї що можна ще зробити. Постійно хотілось ускладнювати завдання кидаючи собі новий виклик. Згодом нас тато навчив малювати елементарні електоронні схеми, показав як з’єднувати різні елементи в одне кільце, до нашої скриньки “юного техніка” додалось декілька елементів і так “народилася” лялькова сцена на якій кружляла балерина, світились лампочки та грала музика.
  Це все були абсолютно прикладні навики, розвиваючи які з часом можна було досягнути чудових результатів. Головне рухатись вперед.
  Одне з важливих правил ефективної діяльності, яке я засвоїла ще з дитинства – це якісний інструмент. Без нього ефективність роботи та рівень задоволення від процессу знижується, хоча знову ж таки і він не є вирішальним.
  6 років – це діти, які лише мають йти до школи… Не знаю як у вас, але в мене тепер це викликає подив. І зовсім не в тому справа, що ми якісь особливі, а просто нам створили умови для розвитку, не забороняли досліджувати.
  Якщо задуматись, зараз ніхто особливих вимог до 6-и річних дітей не висуває. Ну знає алфавіт, вміє трошки читати, трошки рахувати і цього достатньо. Насправді діти можуть значно більше! Тут головне не вимагати чи заставляти, а надати дитині умови для розвитку, показати власний приклад, дати можливість спробувати, заціквити, надихнути. Прикладна діяльність дає значно кращі результати ніж суха теорія! …з цим думаю сві погодяться!
  Ще один приклад вже із сьогодення. Якось приїхали в гості до наших двоюрідних племінниць Каті та Юлі (1-й та 4-й класс) і почали разом зі Світланою в жартівливій формі придумувати вірш про кицьку, що сиділа поруч та морозиво. Дівчата до нас долучились і брейн стормінг полився інтенсивним потоком. Потім ще два дні після цього Юля та Катя нам телефонували і зачитували свої нові вірші, доволі-таки логічно поскладані. Вартувало лише зацікавити і показати як це робити, а потім спостерігати куди ж приведе їх власний розум.
  Тому прислухайтесь до того, що ж цікавить ваших дітей і не лінуйтесь їм пояснювати, показувати, розповідати про власну професію та давайте можливість спробувати самим. Адже такий аргумент як “ти ще замалий” може в майбутньому позбавити вашого чада можливості стати кимось достойним та щасливим займаючись улюбленою справою.

Автор статті: Павлюк Оксана

На фото: маленька модель Анастасія (T mini models)